Люблю свою професію. Ось уже (чи лише!) 15 років — вік мого професійного зростання. Не відразу, крихітками, цеглинками творилася моя методика, моя педаго- гічна майстерність. Та з самого початку для себе постановила: не копіювати нічиєї манери! Наслідувати, продовжувати, спостерігати за роботою досвідчених колег, але вчитися самій; визнавати й шанувати індивідуальну манеру інших, виробляючи свою. Чим більше й краще готуєшся до години спілкування , тим сильніше бажання говорити самому, слухати себе. Але ж стримувати свою "готовність", щоб пробудити активність класу, — це, мабуть, і є мудрість професії .
Творчість учителя породжує творчість учня. Діти — барометр моєї роботи. Виходячи з цього, визначила для себе три непорушні вимоги: працювати особистісно,сучасно, артистично.
Професія вчителя не терпить шаблону, відставання від вимог часу. Людина, яка присвячує себе їй, повинна мати всі ті якості, що їх вона хоче виплекати в своїх учнях. Нова людина може бути вихована тільки новою людиною. Свою виховну діяльність я здійснюю у двох основних для мене формах: застосування відомих засобів у нових сполученнях відповідно до педагогічних ситуацій, що виникають в виховному процесі, і розробка нових засобів стосовно ситуацій, аналогічних тим, з якими я вже мала справу.
Свою творчість як класний керівник я бачу у виявленні нових методів взаємодії вчителя й учнів, або у відкритті нових і перспективних педагогічних можливостей уже відомих методів.
Також вважаю, що виховна діяльність учителя — це і педагогічна імпровізація, яка виявляється безпосередньо під час спілкування з дітьми, у момент здійснення в класі свого педагогічного задуму. Успішність імпровізації залежить від серйозної творчої підготовки, що охоплює й психолого-педагогічну; від уміння керувати своїми психічними станами й навичок постійного самоаналізу; від навичок і прийомів спілкування з класом за умови гарного знання кожного учня. Вчитель, як артист, має вміти перевтілюватися, миттєво перебудовуватися в нові образи, перемикатися на нові ситуації і, найголовніше, вміти жити тими ідеями, які сам передає школярам на уроці, жити щиро. І стільки разів, скільки знадобиться, неодноразово входити в образ. Тому у діяльності класного керівника мають органічно поєднуватися естетика — етика — техніка. Добре запам'ятався мені вислів, що багато чого можна навчитися у своїх наставників, ще більше—у своїх друзів, але найбільше — у своїх учнів. А зможемо ми це зробити лише тоді, коли діятимемо спільно. Звичайно, нам самим треба викладатися на всі 100 %.
Під час проведення різних форм виховної діяльності намагаюся використати якомога більше тих новинок, що зацікавлять дітей. Адже все частіше виникає необхідність ставити учня у позицію дослідника, вчити його спостерігати та аналізу- вати навколишні явища та події, пробуджувати у нього цікавість до ще не розв'язаних завдань, з якими він може зустрітися в майбутньому. На годинах спілкування діти навчаються завдяки тому, що можуть повністю себе реалізувати. Вони не бояться висловлювати свою думку, не бояться бути почутими. На них я часто стаю невидимим диригентом, який вміє вчасно почути, помітити, підтримати кожного учня. Коли діти працюють разом, вони формують навички розв'язування конфліктів, активного слухання, обговорення думки, а не того, хто її висловив, аналізу, прийняття рішень...
Щоб моя мрія стала реальністю, мета та виховні завдання спрямовані на:
• утвердження принципів загальнолюдської моралі, формування морально-етичних якостей;
• формування високої художньо-естетичної освіченості особистості, формування у підростаючого покоління інформаційної культури, погляду на книгу та інші види інформації як на важливий засіб розвитку й самореалізації особистості;
• виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору своєї світоглядної позиції;
• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою як могутнім чинником становлення громадянина України;
• розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації;
• виховання поваги до Конституції, законів України, національної символіки;
• формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати;
• формування творчої, працелюбної особистості;
• забезпечення духовного взаємозв’язку поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;
• забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей, охорони та зміцнення їхнього здоров’я;
• формування сімейно-етичної культури.
Отже, що виховувати, вже знаю: моральність, чисті помисли, культуру буття, проникливе ставлення до віри, милосердя, доброту, душевну щедрість, власну людську гідність, турботу про скривджених долею і врешті решт духовність, бо без культу духовності людство загине. Тому лише дух людини є метою виховання. Все інше - є лише засобами.
Важко виховувати своїх дітей, а дітей чужих ще складніше. Приходять учні з різних сімей, з різним інтелектуальним рівнем розвитку, належать до різних соціальних груп, мають неоднакові житлові умови. До того ж діти від природи не рівні, у них різні можливості, здібності і нахили, прагнення і життєві орієнтири. Але ж завдання класного керівника - виховати у дитини людяність, навчити спілкуватися в колективі, розвивати почуття доброзичливості, поваги до інших. Це важке завдання, але й найпотрібніше і найважливіше у нашому житті. В молодшому шкільному віці необхідно прищепити дітям прості норми моральності. Без таких рис, як працелюбність, добросовісне ставлення до своїх обов’язків, повага і чуйність до оточуючих, чесність, скромність, ввічливість не може бути й мови про вироблення складніших моральних норм і якостей людини. Класному керівнику дуже важливо придивитись до всіх можливих проявів моральних якостей кожної дитини і визначити методи впливу на їх формування. Особливу увагу треба звернути на виховання в дітей любові і шани до своїх батьків, рідних, любові до рідного краю, Батьківщини, важливо зберегти здоров’я. Звідси і випливає тема моєї виховної діяльності: «Виховання морального і фізично здорового покоління, формування громадської позиції учнів».
І ось я у класі. Спочатку спостерігаю за навчанням дітей, участю у гуртках, у позакласній роботі. Звертаю увагу на те, що в стосунках між дітьми немає щирості, поваги. Це дуже важливі якості, без яких людина не може називатися справжньою людиною. Отож, до роботи!
З метою виявлення спрямованості інтересів молодших школярів проводжу дослідження інтересів та уподобань учнів, використавши методику «Квіточка- семицвіточка». Заздалегідь, на уроках трудового навчання,кожен учень виготовив квітку із сімома пелюстками. Потім я пропонувала записати на пелюстках бажання,виконати які дітям найбільше хочеться. Перш ніж записати бажання на пелюстку, треба поставить порядковий номер. Таким чином,кожна дитина сформулювала сім бажань,які будуть нею ж проран жовані.(додаток 1)
Починаючи з 1-го класу ми розмовляємо на теми правильної поведінки в різних місцях: у школі, на вулиці, на природі, у громадських місцях, у сім’ї. Діти активно відгукуються, їм подобаються такі бесіди. Дітям взагалі подобаються серйозні, „дорослі” розмови, справи. Коли ми говоримо, наприклад, про Добро і Зло, вони швидко і точно розпізнають ці два поняття на прикладах із життя.(додаток 2)
В одній із християнських заповідей говориться: „Поважай батька свого і матір свою, щоб подовжити дні свої на землі».
Шана до батьків є чи не найголовнішою серед усіх інших доброчинностей. Шана до батьків – це запорука того, що діти так же чемно будуть ставитися і до інших людей,
старших за віком. Тому напередодні Дня Матері підкидаю своїм вихованцям ідею про влаштування свята для мам. І знову закипіла робота: діти пишуть міні-твір „ Моя матуся”, створюють герби своїх родин, малюють монограми (все це знадобиться на святі), хтось вчить байки, хтось - пісні, хтось розучує танці, хтось готує сценку. Адже кожен прагне чимось порадувати свою неньку. І свято відбулося! Аналогічне свято ми зробили і нашим татусям до Дня захисника Вітчизни, але вже на наступний рік, коли перейшли до 2 класу. „ Справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сім’я: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності”, - писав В.Сухомлинський.
Із духовним та віковим ростом у дітей виникають все нові проблеми. Відповідно до вікових особливостей розробляю виховні завдання на кожному етапі їхнього становлення. Використовую різні методичні підходи, форми виховної роботи, які дозволяють розвивати думку учня, його почуття. Дуже важливо навчитися розуміти світ переживань учня, відчути емоційний стан дитини і відгукнутися на нього. Для цього вже в 3 класі використовую різні форми роботи: анкетування (Додаток 3), аналіз і обговорення практичних ситуацій. Разом із психологом школи провели психологічний тренінг, мета якого - шляхом гри дати можливість учням пізнати самих себе через думку товаришів. Ці заняття спонукають дитину подивитися на себе зі сторони, самовдосконалюватися, критично ставитися до себе. Адже основне положення всякої моралі – щоб кожний робив для іншого те, чого він бажав би від них собі. Постійно тримаю свою руку на психологічному пульсі класу.
Батьки – авторитети, вони і спонсори, вони і найбільш зацікавлені в навчанні й вихованні дітей. Вони на жаль, інколи і “не бажане” з точки зору педагога за впливом “зовнішнє середовище”.
Зрозуміло, спілкування на зборах, батьківських комітет...
Але, відверто, це малодійове. Я намагаюсь встановити індивідуальний контакт з кожною родиною. А далі – постійний телефонний контакт, зустрічі, бесіди в школі, спілкування через учнівський щоденник. Так ми – вчителі – зрозуміліші батькам, а батьки нам. Налагоджується взаємодія, взаєморозуміння. Педагогічний досвід допоміг зробити однозначний висновок: основний рушійний фактор у вихованні дитини – сім’я. І як би школа ефективно не будувала свою роботу, необхідних результатів вона не отримає, коли не буде справжнього виховання родині, сім’ї. Твердо переконана, народна педагогіка – оптимальний варіант співдружності школи і сім’ї.
А тому ж з перших днів навчання розпочинаю роботу з учнями і їх батьками на спільних зборах. Залучаю батьків до проведення таких годин спілкування, як-от: “Мій тато”, “Яка сім’я, такий і я” “Я і моя сім’я” та інші. Залучаю батьків до спільної роботи з дітьми:
1. Участь у всіх формах позаурочної діяльності, що організуються класним керівником, - походи, екскурсії, вечори, турніри, змагання, ремонт і благоустрій школи.
2. Підготовка та проведення далеких походів і поїздок до різних міст країни .
3. Читацькі конференції: «Коло сімейного читання», «Сімейне захоплення», конкурс читачів «Ерудит».
4. Виставки «Світ моєї родини»
5. Сімейні свята та фестивалі: «День мами», «День батьків», «День бабусь і дідусів», «Історія моєї родини у фотографіях», «Сімейний архів представляють юні», «Мій родовід», «Древо життя», «Земля батьків» та ін.
6. Ігрові сімейні свята: «Тато, мама і я - спортивна сім'я», «Музична родина», «Родина вся разом - душа на місці», «Святий чоловічий союз», «Чоловіки на перевірці», «Три богатирі» (дідусі, тати, сини), «Щасливий випадок», «Поле чудес» та ін. Намагаюся урізноманітнити і батьківські збори:
- одна з чудових форм батьківських зборів - письмова форма, коли класний керівник відправляє батькам деякі документи, розробки, батьки оцінюють їх і вносять свої пропозиції;
- батьківські збори разом з учнями;
- батьківські збори у формі презентації сімей, їх традицій, умінь, стосунків, поглядів на виховання;
- батьківські збори у формі кафе, батьківські вечори (додаток 4) ;
- батьківське збори у формі прес-конференції, коли, або запрошуються фахівці, що цікавлять батьків, або вони виявляються серед батьків;
- батьківські збори чоловіків;
- батьківські збори у формі обговорення заздалегідь написаних пропозицій і ідей по поліпшенню організації життя класу;
- батьківські збори - вистава, в якій виступають їх діти.
І коли бачу з яким захопленням і гордістю дивляться мої діти на своїх батьків,то розумію – ось вона, найбільша винагорода!
Обов’язково раз на рік, а як пощастить - то і двічі, вибираюся з дітьми на природу. Перебування на природі за межами школи допомагає людині зрозуміти свій духовний світ, відчути прагнення до моральної чистоти. Дітям, щоденно зайнятим різними обов’язками, немає часу побачити красу природи, поміркувати про неї, про те, яку велику перетворюючу силу вона має. Там я відпускаю їх на волю: бігайте, грайтеся, збирайте шишки, милуйтеся красою осіннього чи весняного лісу - але не нашкодьте при цьому всьому природі. А потім, у хвилини відпочинку веду з учнями розмови про родинний затишок,про стосунки з близькими людьми. Адже саме там, на природі, при невимушеному спілкуванні розумієш дитину найкраще.
Краса природи розвиває у дітей уявлення, пам’ять.Звертаю увагу на те, як естетичне в природі може облагородити відносини людини з оточуючим, викликати у неї соціальну активність, зміцнити свідому любов до Батьківщини. І саме природа допомогла мені здружити клас. Пам’ятаю наше перше спілкування з природою, коли заморені активним відпочинком та чистим повітрям діти кинулися до своїх сумок з їжею. Запропонувала їм накрити один спільний стіл. Та де там! Дівчатка, розбилися на групки, хлопці аж ніяк не хочуть підходити до дівчат. Довелося мені бути і дипломатом, і філософом, і навіть трішки диктатором. Але мої зусилля були того варті - більше такої проблеми в нас не існувало. А загальновідомий мушкетерський девіз „Один за всіх і всі - за одного” став нашим класним кредо.(додаток 5).
Виховання духовності тісно пов’язане з естетичним вихованням. Тому ми - часті гості у Красноградському краєзнавчому музеї. Години спілкування, присвячені таким темам, намагаюся зробити цікавими для дітей, спланувати їх таким чином, щоб учні були не глядачами, а учасниками дійства. Знаючи інтелектуальний потенціал кожного учня, вимагаю тільки по здібностям. Моє завдання бачу в тому, щоб діти в тій чи іншій мірі завжди творчо опановували естетичні цінності, допомагаю їм визволитися від одностороннього сприймання прекрасного в мистецтві, творчо сприймати мистецтво і дійсність.(додаток 6) „Через красиве до людяного – така закономірність виховання” - говорив В.О. Сухомлинський.
Вважаю, що любов до ближнього невід’ємна від любові до Батьківщини. Оскільки все велике починається з малого, намагаюся виховати у дітей насамперед любов до малої батьківщини, де народився, ріс, вчився. Саме тому мої діти беруть активну участь у житті школи. Крім того, проводжу з вихованцями інтелектуальні ігри з краєзнавства, в яких беруть участь і учні інших класів (Додаток 7), екскурсії по місту. А на годинах спілкування класні екіпажі розповідають про свої „відкриття” в історії та культурі Красноградщини, демонструючи при цьому фотографії та твори письменників, науковців, митців нашого краю. В міру можливостей організовую екскурсії до найближчих обласних центрів: Харкова, Полтави, Дніпропетровська, де ми в першу чергу відвідуємо історичні, меморіальні та художні музеї, а решту часу вже витрачаємо на розваги.(додаток 8) Одне те, що учні на час екскурсії змінюють вид своєї повсякденної діяльності на інший, позитивно впливає на подальше їх навчання, згуртовує клас.
Рідна мова - це невід’ємна частина Батьківщини, голос свого народу і чарівний інструмент, на звук якого відгукуються найтонші й найважливіші струни людської душі. Мова - це душа народу. Без мови немає народу, нації. А саме нашим дітям належить створювати майбутнє України, стати її національною свідомістю. Тому на годинах спілкування ми ведемо розмови про красу української мови, про її роль в житті держави, про необхідність знання державної мови, проводимо конкурси на кращого класного знавця рідної мови .
Аналізуючи свою виховну роботу за чотири роки, спостерігаючи за своїми вихованцями, я прийшла до висновку, що мої учні виростуть добрими,чуйними людьми ,гідними громадянами своєї держави.(додаток 9,10.11.).
Сьогодні у мене знову перший клас. За плечима – 11 років роботи класним керівником. І я запитую себе, чи вдалося мені досягти тієї високої мети, яку перед собою ставила? Однозначно ствердної відповіді дати не можу. Чому? Напевно, були прорахунки в моїй роботі, десь недопрацювала, на щось не звернула уваги. А може і тому, що я, як всі ми - класні керівники, маю сильних супротивників у вигляді телебачення з його культом насилля, комп’ютерних ігор з не менш кровожерними сюжетами, жорстокої дійсності, бо «весь мир лежит во зле». Але я впевнена, що „добрый человек из доброго сокровища выносит доброе” і „доброе семя, упавшее на добрую землю, принесет добрые плоды” /Біблія/. Тому сподіваюся, що мої вихованці зможуть зорієнтуватися у дорослому світі і йди дорогою Добра і Краси.
Додатки можна переглянути за посиланням http://dfiles.ru/files/cgsoi6k36
|
