Попередження дисграфії 

у початковій школі

Дисграфія – частковий розлад процесу письма, яке виражається специфічними і стійкими помилками, які зумовлені несформованістю або порушенням функцій, що забезпечують процес письма. Дисграфія у дітей – це часткове порушення формування та повноцінного використання письма, тобто ускладнення в оволодінні процесом письма. Поряд з дисграфією, при якій процеси письма порушені, виділяють і аграфію – повну нездатність оволодіння письмом або його повну втрату. Дисграфія,  часто супроводжується дислексією (труднощами у сприйманні друкованого тексту). Причина дисграфії та дислексії – порушення нейронних зв’язків, що передають інформацію між півкулями мозку.

Почерк дисграфіка – це криві рядки, нерівні, пропущені й переплутані літери, неоднакові проміжки між словами.   Письмове мовлення школяра-дисграфіка відрізняється від письма його однолітків великою кількістю специфічних помилок. До специфічних помилок дисграфіка відносяться:

• помилки фонетичного характеру (заміни букв, що повторюються, за схожістю їх вимови)

• спотворення складової структури слова: пропуски голосних (вулиця—вулця), приголосних (сніг—сіг) і цілих складів (барабан—баран), перестановки складів (пустила—путисла)

• роздільне написання частин одного слова (при йшов, у йшов) і сумісне написання двох слів (настолі, вруці)

• помилки граматичного характеру: опускання прийменників (були лісі, книга столі...), помилки в узгодженні відмінкових закінчень (нема білих подушках), родових (великий дівчинка)

• помилки графічного характеру— заміни букв за графічною схожістю

(ш — и, т — п, л — м, е — в, и — і, х — ж, н — ю) і за розташуванням в просторі (є — з, б — д, т — ш)

• помилки на правила правопису - серед них переважають помилки на ненаголошені голосні, на написання дзвінких і глухих в кінці слова і складу, на пом'якшення приголосних.

        Діти складають короткі речення, у них обмежений словниковий запас. Проблема в тому, що у таких дітей слабо розвинений фонематичний слух і їм важко навчитися писати грамотно. Учневі важко відобразити  незрозумілий йому звук буквою на письмі в швидкому темпі мовлення. Необхідно також володіти умінням, яке дозволяє відтворити правильне накреслення букв. Тому навчання грамоті дитини з дефектним фонематичним слухом – важлива педагогічна проблема. Але важливо врахувати, що дисграфію легше попередити, ніж усунути.  Це питання мало висвітлюється в педагогічній літературі для вчителів початкової школи, хоча ця проблема давно вже існує. Її, звичайно, треба вирішувати з більш вузькими спеціалістами – логопедами ще з раннього дитинства, потрібно вчасно помітити і працювати над її усуненням, говорити про це батькам. Але коли діти приходять до першого класу і вчителі стикаються з нею, то не  маючи логопедичної освіти часто записують таких дітей у безнадійні. Над проблемою дисграфії я працюю багато років. Переглянувши запропоновані теоретичні джерела та практичні поради спеціалістів з галузі логопедії я вибрала та спробувала   їх примінити в своїй роботі в 1-4 класах стосовно програмового матеріалу. На практиці я побачила дієвий результат. Діти стали виразніше і швидше читати, грамотніше писати, у них покращився почерк, розширився словник і світогляд, розвинулися творчі здібності.